У парамезонефральній протоці можна виокремити три частини- порції: 1) краніальну (вертикальну), що сполучається з порожниною цело- ма; 2) горизонтальну, що перетинає мезонефральну протоку спереду; 3) каудальну (вертикальну), що зливається з такою самою контралатера- льною структурою по середній лінії. У процесі опущення яєчника перші дві частини протоки перетворюються на маткову трубу, а каудальні час­тини зливаються й утворюють матковий канал.

Коли середні порції парамезонефральних проток відхиляються в медіакаудальному напрямку, урогенітальні валики поступово змінюють положення й розташовуються в поперечному напрямку (рис. 1, А, Б). Піс­ля злиття проток по середній лінії утворюється широка поперечна тазова складка (рис. 1, В). Ця складка йде від латеральних країв парамезонефраль­них проток, що злилися, до стінок таза й називається широкою матковою зв’язкою. У верхній частині складки проходить маткова труба, а по задній поверхні складки розташований яєчник (рис. 1, В). Матка та її широка маткова зв'язка розділяють порожнину таза на дві частини: матково- ректальний і міхурово-матковий карман.

Із частин парамезонефральних проток, що злилися, утворюється ті­ло й шийка матки. Їх оточує шар мезенхімальних клітин, що дають поча­ток міометрію, а з очеревинного покриву утворюється периметрій.

Невдовзі після того, як кінці парамезонефральних проток досягають отвору урогенітального синуса (рис. 2, 3), з тазового кінця починають оформлятися два щільних випинання - синовагінальні цибулини (рис. 2, 3). Вони розростаються й утворюють суцільну піхвову пластину.

Проліферація триває в краніальному відділі цієї пластини, внаслі­док чого відстань між маткою й урогенітальним синусом збільшується. До 5-го місяця піхва має просвіт. Верхня третина піхви, включаючи склепін­ня, - уадіпаїіі’ /огпіеєз, утворюється із тканини парамезонефральних про­ток (рис. 3), тобто в утворенні піхви беруть участь дві структури: верхня частина піхви формується за рахунок маткового каналу, а нижня частина - урогенітального синуса.

Отвір піхви залишається відділеним від урогенітального синуса тонкою мембраною - дівочою плівою - кутеп (рис. 2). Дівоча пліва скла­дається з епітеліальної вистилки синуса й тонкого шару піхвових клітин. Спонтанна перфорація пліви відбувається звичайно в перинатальному періоді.

Мезонефральні протоки піддаються майже повному регресу. Зали­шаються тільки дрібні фрагменти в краніальній частині - ерооркогоп та рагаоркогоп. Залишки каудальних відділів мезонефральних проток мо­жуть виявлятися по ребрах матки й по бічних стінках піхви. З них пізніше можливе утворення гартнерових кіст.

Порушення злиття мюллерових проток може спричинювати різно­манітні аномалії будови матки, шийки й піхви (рис. 4).

На 3-му тижні розвитку мезенхімальні клітини, що утворюються в ділянці примітивної ембріональної смужки, мігрують у ділянку клоакової мембрани й утворюють пари невеликих валиків, що називаються клоако­вими складками (рис. 5, А). Краніальні кінці складок, зливаючись, утво-

рюють статевий горбик. На 6-му тижні клоакова мембрана розділяється на урогенітальную й анальну мембрани. Клоакові складки також поділя­ються на уретральні й анальні (рис. 5, Б). Через якийсь час навколо урет­ральних складок утворюються додаткові підвищення, що називаються статевими валиками. Ці підвищення надалі перетворюються в хлопчиків на скротальні складки, а в дівчаток - у великі статеві губи. Однак на­прикінці 6-го тижня розвитку ще неможливо визначити стать ембріона за будовою зовнішніх статевих органів.

Не зовсім зрозуміло, від впливу яких факторів залежить розвиток жіночих зовнішніх статевих органів, хоча певна роль статевих гормонів доведена. Статевий горбик трохи подовжується й утворює клітор (рис. 6).

Уретральні складки не зливаються (як у чоловічих ембріонів) і утворюють малі статеві губи. Статеві валики продовжують збільшува­тися й перетворюються на великі статеві губи. Урогенітальний жолобок залишається відкритим і утворює присінок піхви.

Використана Література: "Аномалії розвитку жіночих статевих органів"